26 січня завершується рік як у Коломиї діє мораторій на видачу земельних ділянок під індивідуальну забудову та триває інвентаризація міської землі. Як запевняла нова владна команда на початку минулого року, за допомогою цих заходів вже за рік можна буде навести лад та побороти цей хаос, що склався у земельних питаннях наприкінці роботи міської ради попередньої каденції. Отож саме час проаналізувати, які результати принесли мораторій та інвентаризація, та чи вдалось новій владі здійснити усі плани у земельній сфері. З цими питаннями ми звернулись до Тараса Яворського, заступника міського голови, що курує земельну сферу. |
|
22 січня, в знаковий для України день – День соборності – українська опозиція об’єдналась. Було підписано «Угоду про спільні дії об’єднаної опозиції України». Зроблено це було прямо на Софійському майдані під густим та лапатим снігом.
|
 Особливу складність представляють сімейні спори, що зачіпають майнові й немайнові відносини чоловіка й жінки. Розірвання шлюбу - формальне припинення дійсного шлюбу між живими подружніми. Від розірвання шлюбу варто відрізняти визнання шлюбу недійсним у судовому порядку і припинення шлюбу через смерть одного із подружжя: чоловіка або дружини. |
|
З 1 січня 2012 року в Україні розпочалася кампанія декларування доходів, отриманих громадянами протягом 2011 року.
|
Уже місяць українці помирають по-новому. Життя кожного зупиняється, як і раніше, коли приходить його час. А от обставини, умови і місце смерті тепер є предметом ретельного вивчення слідчих. |
БУКОВИНСЬКЕ КОРІННЯ - КОЛОМИЙСЬКА ДУША Шановні читачі, у цьому номері ми продовжуємо нашу рубрику «Усі дороги ведуть до Коломиї», у якій розповідаємо про людей з різних областей України, доля яких свого часу закинула у Коломию і відтоді місто над Прутом стало для них другою рідною домівкою. Минулого місяця ми писали про львів’ян, які стали коломиянами. Сьогодні повідаємо вам життєві історії чернівчан – вихідців із славної Буковини, які вже багато років живуть під коломийським небом.
|
Усе почалося з іспанського дворянина Розповідь ця буде про представників національних меншин нашого славного міста Коломиї, зокрема поляків, їхню недавню історію, життя і смерть, світ сакральний, таємний і явний. Чернечий орден ісусівців був заснований іспанським дворянином Іґнацієм Лойолою в Парижі року Божого 1534. Невдовзі папа римський Павло III спеціальною буллою затвердив нове згромадження, з абсолютним підкоренням понтифіку. В останній чверті позаминулого століття хвиля сія сягнула й нашої благословенної землі. 1887-ого коломийські віруючі давнішого парохіяльного костелу Діви Марії погодилися прийняти отців-єзуїтів у своєму місті. Під їхню майбутню обитель складалися численні пожертви. За попередніми розрахунками, її параметри повинні були становити в довжину 44 метри і 32 в ширину. |
 Справжні зміни в суспільстві починаються з духовної трансформації людей. Можна запозичити чудові моделі парламентаризму й демократії, але якщо люди в цій державі деградують духовно – ті моделі не спрацюють.Ця теза справедлива і в тому випадку, коли йдеться про цинічні автократії й диктатури. Спершу моральний хребет людини ламають, щоб нею легше було маніпулювати. А потім зауважують, що на безхребетних соратників не можна покластися: вони обов’язково підведуть, а ще ймовірніше – зрадять. Тож кому, в такому разі, потрібен моральний покруч? В кожному українському місті чи селі є чимало людей, які чинять тихий опір руйнівним тенденціям. Я солідарний з ними й духовно підтримую всіх, хто опинився у зашморгу зла й жахається грандіозності морального занепаду у нашій державі. Відчуття, що ми самотні, – це ілюзія. Численні "одні у полі воїни” можуть стати "армією”, коли відчують себе причетними до потужного морального руху. |
|
Відбулося третє пленарне засідання 12 сесії Івано-Франківської обласної ради.
|
У Європейському суді з прав людини (далі - ЄСПЛ) можна оскаржити лише поведінку держави в особі її органів, установ, організацій, посадових осіб чи інших владних суб’єктів. Відповідачем у Суді завжди є уряд держави, проти якої подається заява. Україну як відповідача у ЄСПЛ представляє Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини. |
Коломийська ОДПІ звертає увагу платників податків, які бажають обрати спрощену систему оподаткування не зволікати з поданням заяв про застосування спрощеної системи оподаткування. Заява подається не пізніше 25 січня 2012 року.
|
|
Мабуть, у дитинстві кожен з нас запитував себе: хто ж придумав оце навчання? Яким воно було у старовину і з чого починалося опановування грамоти? Сучасна шкільна наука суттєво відрізняється від тієї, яку пройшли наші дідусі, бабусі і батьки. Їх потрібно поважати навіть за те, що свого часу вони закінчили школу без Ґуґла і Вікіпедії. Яким було навчання тоді, коли ще не було Інтернету, ми поцікавилися у коломиян.
|
|
Художній телесеріал застійного радянського періоду під назвою «Назад дороги немає» запам’ятався в першу чергу добротною грою акторського складу, в головній ролі командира партизанів - Микола Олялін. Близькими до реальності були натурні зйомками, захоплива фабула картини та її несподіване закінчення. У час Другої світової десь на окупованій нацистами території впродовж кількох серій псевдо-загін, ризикуючи життям, провозив обхідними шляхами боєприпаси на передову смугу оборони, весь час наштовхуючись на німців, наче провокуючи їх. Ніхто насправді не знав, що жодної зброї в їхньому обозі немає. Фактично приречені на смерть бійці виконували відволікаючий маневр. Тим часом реальна колона рухалася в зовсім іншому напрямку…
|
 Печеніжин – славна земля, що народила героя Олексу Довбуша. Це овіяне легендами і переказами ім’я вже три століття поспіль є візитною карткою селища. Саме тут, у Печеніжині, у далекому 1700 році народився майбутній опришок Олекса Довбуш. З того часу багато води утекло, а печеніжинці і нині бережуть пам’ять про свого славного земляка. |
|
У цьому матеріалі ми пропонуємо вам анонс основних та найбільш знакових подій цього року, які матимуть місце у Коломиї і які безпосередньо торкнуться чи не кожного коломиянина. В жодному разі не хочемо давати якихось прогнозів, адже прогноз – це завжди намагання вгадати. Ми будемо говорити тільки про ті речі, які мають під собою ґрунтовні підстави. Отож просимо ознайомитись з тим, що нас чекає у 2012 році.
|
| Очевидно, що найцікавішою подією минулого політичного тижня було розширене засідання Кабінету міністрів, на яке завітав і сам Гарант. Але вийшов невеликий конфуз: образ «великого і жахливого» Віктора Януковича отримав помітну тріщину, швидко та безболісно зализати яку, судячи з усього, не вдасться. Президент замість оприлюднити кадрові рішення щодо чиновників, які абсолютно не впоралися із проведенням реформ і на яких лежить вина за «погіршення життя вже сьогодні», вдався до конспірології та викриття невідомих, що скуповують зброю та планують напади на органи державної влади з метою їх захоплення. Чесно кажучи, коли почув ці слова Віктора Федоровича, так одразу і не зрозумів - це жарт чи Президент серйозно?.. Одразу ж згадався Остап Вишня, який під час допиту НКВДистами сказав приблизно таке: - Гранати були? - запитав представник каральних органів. - Так, були! - відповів гуморист і продовжив. - Під ліжком цілий ящик! Ага, а ще одна у кишені! Матню мені розірвала! Коментувати цю заяву Президента сенсу немає, тут і так все зрозуміло. Незрозуміло лише хто нашептав Віктору Федоровичу ці дані. Видається так, що цей невідомий добре вміє грати на «комплексі Майдану», глибоко вкоріненому у свідомості глави держави. А якщо так, то залишається відкритим питання, наскільки самостійним є Віктор Федорович у прийнятті рішень. Отож у результаті очікуваної «кадрової бурі», яку передбачали чи не усі журналісти, експерти та й деякі представники влади, не відбулось. «Залізним» Янукович виявився лише у справі запроторення в «місця не настільки віддалені» Юлі Тимошенко. Провальних та одіозних же міністрів він звільняти не наважився. Однак щоб хоч якось зберегти обличчя, показово поговорив з ними на підвищених тонах, покричав та пригрозив. Виглядало це показне картання та входження Гаранта в образ «суворого, але справедливого» начальника, м’яко кажучи, смішно і в плані розважальності, зовсім не поступалось різноманітним гумористичним роликам, яких так багато зараз на телебаченні. Окрім цього, про ефективність такого «публічного «наїзду» свідчать слова одного із розкритикованих міністрів. Я про Дмитра Табачника, який сказав, що Президент може стільки критикувати підлеглих, скільки хоче,.. а нам, мовляв, «своє робить».
Загалом внаслідок такої напівтеатральної постановки у традиціях радянського партократизму не пощастило тільки львівському і запорізькому губернаторам, яким довелося зіграти роль цапів відбувайлів, адже зовсім без кадрових жертвоприношень обійтися було ніяк не можна.
Видається так, що тепер для усіх чиновників актуальною є фраза «Не такий страшний Янукович, як його малюють».
Як вдало зазначив один із журналістів, на цьому засіданні уряду Микола Азаров нагадував суворого класного керівника, який взяв слово після промови директора школи і роздавав кожній свашці по ковбасці. Як і годиться зразковому підлеглому, Микола Янович із завидною запопадливістю підтримав думку Віктора Федоровича про те, що у майже катастрофічній економічній ситуації винні не урядовці та провалені реформи, а українці, які не бачать «позитивних зрушень» та зростання «жирів у маслі».
У силу цього своїм міністрам наказав «іти в народ» та розповідати про те наскільки все чудово. Тож, напевне, зовсім скоро нас чекає інформаційна буря на провладних центральних телевізійних каналах про те як наша влада веде Україну до «процвітання та світлого майбутнього». Чомусь ці слова я захотів взяти у лапки…
Віктор Фітьо
4.11.2011
ПРО СХОЖІСТЬ ЦИРКУ І ВЕРХОВНОЇ РАДИ
Дуже добру розвагу нещодавно мали члени польської парламентської
делегації. Якийсь веселун додумався показати польським депутатам відео з
тим, як українські, прости Господи, парламентарі голосують, натискаючи
кнопки за інших.
Фурор провів момент, де депутат голосує за декількох відсутніх колег.
Побачивши це, поляки спочатку здивувались, потім стали сміятись та
знімати це видовище на свої мобільні телефони. Знаєте, як якусь
диковинку, як мавпочок з Мадагаскару знімають на відео в зоопарку. Саме
так реагують цивілізовані поляки на «диких» представників українського
етносу. Соромно, більше слів не підібрати.
Пізніше представники польської делегації пояснили журналістам, що якщо
депутат Сейму проголосує не особисто або замість когось, він автоматично
втрачає мандат та право бути обраним в майбутньому. За всю
двадцятилітню історію постсовєтської Польщі такий ганебний випадок
стався лише раз. Тоді був грандіозний скандал, і після цього у Польщі
голосування за когось вважається злочином.
Пригадую, схожий випадок стався у Литві десь на початку 2000-их. Тоді
Конституційний Суд рекомендував позбавити мандатів обидвох порушників. А
що в нас? А в нас мало що голосують чужими картками, плюючи на закон.
Так ще й пропонують це злодійство закріпити законодавчо. Регіонал
Володимир Марченко, автор цієї геніальної ідеї, вважає, що тільки так
цирк під назвою Верховна Рада зможе ефективно працювати.
А тепер мораль. Відчуйте, як то кажуть, різницю. В Європі, Польщі та
Литві шанують та дотримуються букви закону, тому і добре живуть. Нам
поки що до них рівнятись немає чого, вони ЦИВІЛІЗОВАНИЙ СВІТ. Ми ж
рухаємось у тундру русского міра.
ПРО ГЕРОЇВ ТА ПУСТОСЛОВІВ
Вже не один раз звучали повідомлення про те, що в Донецьку хочуть
закрити єдину українську школу. Українофоби із Донецька пояснюють це
тим, що утримувати її недоцільно, що дітей мало і т. д. А між тим школа №
111 – це єдине місце в зрусифікованій столиці Донбасу, де ще можна
почути українську мову.
Однак здійснити ці плани завадили батьки. Вони виступили рішуче проти
ініціативи влади. Батьки організовували акції протесту, пікети та
погрожували навіть самоспаленням. Але вони відстояли українське.
Відстояли, між іншим, у дуже важких та ворожих умовах. Вчора міська
влада офіційно повідомила, що відмовляється від ідеї закриття
української школи.
Тепер про мораль. Оці люди, що зберегли українську школу, я впевнений,
не ходять на мітинги, не клянуться голосно у любові до України, не
тримають портрети Бандери у себе вдома. Тим не менше, вони герої, адже
здійснили вчинок… На відміну від тих пустословів, що тільки і вміють
кричати на мітингах, клеймити зрадників та піаритись на іменах
українських героїв.
Віктор Фітьо
28.01.2010
ДО ВІТАЛІЯ ВАНДИЧА З ПРИВОДУ «НАПІВКОЛОМИЯН»
Сьогодні хочу подискутувати із депутатом Коломийської міської ради Віталієм Вандичем. Прочитав його статтю про стару казарму у парку Трильовського, з якою зараз відбуваються незрозумілі речі. Питання, яке піднімає автор дійсно болюче. Адже такі архітектурні перлини ми мусимо зберегти і в цьому питанні з паном Віталієм я згідний.
Однак подискутувати хочу про інше. В статті я знайшов таку фразу: «Чимраз більше переконуюся, що для того, аби любити місто, треба не лише говорити чи писати про це перед виборами, але треба у ньому народитися, вирости, піти з батьками у парк Трильовського на гойдалки, з друзями у кінотеатр «Ірчана» чи «Джерело», виховуватися у дитсадочку, вчитися у школі…
А приїхати пристосувавшись,…залишитися тут і після цього щиро полюбити Коломию – не вірю я в це». Розумію, що ця фраза у вашій статті в першу чергу стосується Ігоря Слюзара, але…Крім нього у Коломиї багато людей, які тут не народились, але люблять місто не менше за вас. Тож не варто їх усіх ображати.
За специфікою роботи перезнайомився з безліччю людей у Коломиї. Зустрічав людей родом із Львова, Франківська, Сокаля, Жовкви, Турки, Болехова, Вінниці, Тернополя, Ярослава, Донецька, Стрия…Хто вони, на вашу думку пане Віталію, напівколомияни, недоколомияни, трохиколомияни?
Дивним виглядає той факт, що ви у кращих традиціях Глєба Павловського (впевнений, що знаєте такого персонажа) ділите коломиян на сорти та позбавляєте тих, хто Божою волею не народився у Коломиї, права її любити. Не думаю, що ви маєте право монополізувати чи приватизувати любов до землі на якій разом живемо.
МАЙДАНІВ НЕ СТАНЕ
Чи можна святкувати день соборності України кожен окремо на різних майданах? Таке запитання виникло у Любомира Гузара, коли Патріарх дивився на абсурдність цьогорічних святкувань свята об’єднання українців. Ні, - відповідає він сам, - це є внутрішнім заперечення того, що має бути. Більш адекватного опису святкування Дня Соборності знайти важко.
Злуки дійсно не вийшло. Не вдалось опозиції продемонструвати свою єдність та згуртованість. Не вдалось і владі реалізувати гасло, яке було написано на бігбордах Януковича: «Одна країна – один народ». Свято Злуки перетворилось у свято політичного марнославства тих, хто при владі і тих, хто туди прагне повернутись.
З історії знаємо, що 22 січня стало реальним втіленням вікової української мрії про власну державу від Карпат до Донбасу. Тим сумніше та болючіше, що замість укріплення цієї мрії українські політики використали її виключно заради власного піару.
Святкуючи свято єдності, Юля Тимошенко зі своїми соратниками ні разу про нього не згадали у своїх промовах. Юля Володимирівна говорила про все: провокації міліції, загрози кровопролиття, автобуси зі всіх куточків України, яких не пускають до Золотоверхого, політичні переслідування і ще масу речей. Але і словом леді Ю не обмовилась про нову державну ідеологію, принципи реального об’єднання держави тощо. Виглядало все це як старт чергової виборчої кампанії не більше. «Фронт змін» і його нові сателіти перетворили День злуки у день боротьби з головним електоральним конкурентом – БЮТом.
Не вийшло нічого цього дня не лише в опозиції, яка ще раз показала українцям нездатність до вольових вчинків. Дала маху і влада. Їхній «концерт» ні на йоту не показав владного стремління об’єднати дві частини держави. В принципі тут нічого дивного нема. Свято Злуки і принципи, що його породили цій владі чужі. Януковичу і Ко ближчі принципи Радянської України. А ці принципи чужі духу 22 січня. Незважаючи на пафосні промови Януковича закінчилось свято «регіональної» єдності фінансовим скандалом. Люди, що стояли під голубими прапорами в кінці дня пришли отримати обіцяні за мітинг гроші.
На завершення хочу розповісти вам анекдот до теми: «Цікаво, лідерам опозиції вистачить майданів у Києві, щоб окремо один від одного відзначити день народження Шевченка?». Смішно…якби не було так сумно.
|
